Михайло Сирохман: "Відновлений храм в Ужгороді не є точною копією Нересницької церкви..."

Безумовно, більшість ужгородців зауважили, що у місті зводиться дерев’яна церква. Постала вона на перехресті влиць Капушанської та Белінського. А точніше – на території старовинного кладовища, яке вже із середини ХХ століття не використовується за призначенням і поступово перетворюється, хоч і у дуже, поки що, занедбану, утім, цікаву з точки зору розташування та історичного контексту паркову зону. І хоч церква є ще незакінченою – очевидно, що вона тут є досить доречною і цілком може претендувати на одну з туристичних і духовних цитаделей міста.

Михайло Сирохман: "Відновлений храм в Ужгороді не є точною копією Нересницької церкви..."

Хто б ще міг розповісти про дерев’яний храм, як не людина, яка знає про храми Закарпаття, здається, все? Автор низки книг про церкви Закарпаття, досліник і рятівник дерев’яної сакральної архітектури краю, викладач Ужгородського інституту мистецтв ім. А. Ерделі, мистецтвознавець Михайло Сирохман став нашим співрозмовником. І хоча, через зайнятість, нам не вдалося «витягнути» пана Михайла на місце, про яке говорили, розмова вийшла цікавою.

Повернення історії можливе!

 –  Пане Михайле, тож що це за церква? Звідки вона з’явилася? Хто причетний до її появи в цьому місці?

–  Хм… Причетний, мовити б… деякою мірою і я. Ідея про відновлення дерев’яної церкви з’явилася в мене ще років 6-7 тому. Полягала вона в тому, щоб відновити останню із стародавніх церков, яка свого часу згоріла, в селі Нересниця Тячівського району. Це була остання церква в готичному стилі в долині річки Тересва.

Ми відновили і поставили її біля старого цвинтару по вулиці Капушанській. Той цвинтар сьогодні став наполовину смітником, а наполовину дикими заростями. Ця величезна територія по суті виключена з міського обігу. А зробивши точну копію тієї дерев’яної церкви ми прагнули показати приклад того, що повернення історії існує і пам’ятку відновити можна. Стосовно того запущеного цвинтару, то ми його облагороджуємо поступово.

Він ще за Радянської влади передбачався під знесення і там є цілі ділянки перезахоронень, звідки могили в другій половині ’60-х років забрали. І тому посеред цвинтару подекуди утворилися пусті ділянки. Ми задумали поставити церкву десь на такій території. Були думки поставити її ближче до центру хотіли звести її трохи в іншому місці, так, щоб вона «дивилася» на проспект між обласною бібліотекою та банком. Але міська влада була невмолима: ставити її тільки там – спиною до вулиці, у куточку, затиснену між огорожею, якимось незрозумілими будівлями поруч…

Пов’язано це, очевидно, з тим, що діє мораторій на будівництво церковних споруд в Ужгороді (здається, він ще все існує, бо був введений міською радою років 5 тому). І встановлення церкви саме при вході на цвинтар трактувалося як відновлення історичної справедливості, бо колись саме там була капличка. Вона була, очевидно, службова, там зберігався інвентар, допоміжні приміщення для священика, де він міг перевдягтися. Цвинтар той давній, те, що там ховали вже на початку 20 століття – точно. А закрили його в 60-х роках минулого століття.

Зусилля і кошти ентузіастів

Зараз церкву вже по суті закінчили, основні роботи готові. Перша проблема полягала в тому, що потрібно було її вписати в це місце: ми думали над тим, розвертати її фасадом до Капушанської, чи не розвертати. Були різні думки. Вийти з такого складного місця було майже неможливо. І тоді архітектор Петро Сарваш прийняв стратегічно мудре рішення: повернути її до кладовища. Там вільні ділянки і коли все облагородиться, повирубуються старі кущі, то перед церквою буде гарний парк.

Там уже почалася робота, влітку семінаристи і бізнесмен Штефан Вальо на прохання єпископа зробили дуже багато по прочистці тих „джунглів”. Ідею підтримала греко-католицька єпархія та владика Мілан і фактично усе це зроблено його зусиллями і повністю коштом єпархії. Великими були зусилля священика Володимира Проданця, який забезпечив усі матеріали та майстрів, забезпечив роботу. Бо зруб церкви був готовий ще півтора роки тому в селі Богдан на Рахівщині. Був там складений, потім його розібрали, привезли сюди і склали тут. 

Ми намагалися дотриматися максимально точно конфігурації тої нересницької церкви. На жаль у нас були доволі прості креслення, які збереглися в управлінні культури. Тобто були загальні розміри, але не було перетинів, щоб чітко побачити, як в’яжуться вузли. Але вони типові, і чогось надзвичайного тут немає. 

З другого боку, не було кінцевого архітектора, який вів би роботу над церквою від початку до кінця. Такий приблизний план зробив Михайло Кравчук, рахівський архітектор. Дуже розумний, талановитий архітектор, який зробив багато церков. Але йому теж бракувало конкретики. Так і довелося колективно вести це будівництво: коли хто міг, той і вів. То ми з Михайлом Приймичем приходили і дивилися деякі моменти, приходив отець Володимир Проданець, так спільно і вирішували питання.

Точно повторити церкву неможливо

Ми розуміли з самого початку, що це не буде ідеальна копія нересницької церкви у реставраторському розумінні, коли кожна кривизна повторена, та й, можливо, не треба. Для того бракувало обмірів по кожній кривизні. Дерево – матеріал досить слабкий, він не витримує дуже багато часу і з часом бруси замінюються.

І навіть якщо нема такого довгого бруса, з’єднання двох коротших не є порушенням. Є ця свобода в межах існуючого матеріалу, тому що такі в дерева властивості. Тут нічого не зробиш. А кількість вінців теж не є дуже принциповою: якщо було покладено колись 6 дуже грубих брусів, то зараз уже такого дерева не знайдеш, і якщо зараз їх буде 8, то проблемою це не є. Он тут у Східній Словаччині є церкви, де стіни замінені на дві третини. Підгнили нижні бруси,  церкву підважують, знімають старе дерево, кладуть нове і так далі...

Церква у Нересниці була збудована в 1813 році. Зроблена в прекрасній традиції місцевим майстром Михайлом Гасинцем. Це була авторська церква. Іконостас намалював закарпатський художник, видатний іконописець Михайло Манкович, який вчився у Відні на гроші єпархії. Єпископ Бачинський направив його туди вчитися на художника. І він потім був уже художником а не священиком. Не так багато його пам’яток малярських лишилося в Закарпатті. Так що село підійшло дуже уважно до тієї пам’ятки і запросили кращого майстра для виготовлення іконостасу. Згоріла вона в 2003 році. У нашому випадку ми хоч і завищили трохи фундамент, щоб церкву було видно, але точно повторити церкву неможливо.

–  Чи варто ставити дерев’яну церкву в місті?

–  З кількох причин варто. По-перше, варто було її відновити, в селі, в Нересниці, але вже через рік-два швиденько збудували простеньку муровану церкву. Колись Бокшай намалював, як у руках святих дерев’яна церква тримається як символ Закарпаття. А в єпископській каплиці Бокшай намалював у композиції розпису чотири основні типи дерев’яних церков Закарпаття. В нас була думка відтворити їх усі в Ужгороді. Лемківська церква вже є в музеї архітектури і побуту (це готична церква).

Десь могла би бути бойківська церква, для якоїсь громади. Зрозуміло, що дерев’яна церква має мати своє місце, своє інтимне середовище. Тоді вона нормально прочитується і стає пам’яткою. І четвертий тип – гуцульська форма, хрещата. Ну, якийсь варіант хрещатої церкви поклала православна громада в Боздоському парку, але це просто варіант гуцульської церкви, а не точна копія.

Тим більше вона зроблена з кругляка, а кругляк дешевить будь-яку дерев’яну споруду, вбиває її. Церква має бути збудована з тесаного брусу, це специфіка Закарпаття. Так Ужгород поступово збагачується на пам’ятки дерев’яної архітектури, вони ще все цікаві людям. Он на Капушанській уже зараз люди зупиняються і фотографують.

Ось така історія цієї церкви. Майстри з Богдана дуже добре справилися з роботою, вони мають досвід, будували кілька сучасних дерев’яних церков. Є, правда, ряд компромісних моментів по конструкції нашої церкви. Через відсутність планів наші майстри робили так, як вони вважали за потрібне, логічно ув’язували конструкціії, і це невидимі речі, які не впливають на зовнішній вигляд церкви.

–  Тобто, не зовсім нересницька церква, а її близька подоба?

–  Абсолютно точно передати кожну деталь у нас не вийшло і не могло вийти. Для точної копії робляться супердетальні обміри будівлі, буквально сканується та церква, щоб її можна було відтворити повністю. А з нересницької церкви таких обмірів не було. Були тільки загальні обміри: висота, ширина, відстані між вікнами.

Правда, тут ми трошки повертаємося до первісного вигляду, бо в селі коли церква стояла, то там свого часу люди взяли і розширили старі невеличкі вікна. І нарубали нові вікна. Щоб більше світла потрапляло всередину. Ми цього всього не робили а зробили тільки оригінальні автентичні вікна. Залишилося ще зробити ґанок. Церква в оригінальній версії мала розкішний ґанок, різьблені стовпчики, було дуже гарно, але це в нас ще попереду.

«Уся Гуцульщина – під бляхою»

–  Шукаючи інформацію по цій церкві, я чув, що шпиль оригіналу був на кілька метрів вищий, аніж у відтвореній?

–  Вежу наші майстри посадили непогано. Справа в тому, що всі обміри в церкві робилися тоді, коли шпилю на ній не було, він колись згорів, як часто буває з завершеними верхівками і був просто дашок, такий шатрик. Довий час церква так і стояла, аж до середини ’60-х років. Тоді у Львівській реставраційній майстерні повернули їй оригінальний шпиль. Це була потужна майстерня, вони реставрували усі дерев’яні церкви Західної України. Причому виготовляли гонт різного фасону і розвозили його по всій Західній Україні. Щоправда, цей гонт вони все-таки нарізали…

–  Не кололи?

–  Ні, не кололи, як було в оригіналі. Але вони стежили за станом церков і де потрібно було – замінювали деталі. Зараз їхня робота зведена нанівець, уся Гуцульщина масово під бляхою. Статус краю у цьому плані занижений.  Зараз наш шпиль, у порівнянні з тим попереднім, виглядає трошки нижчим, десь на метр. Але це найбільш рухома частина в будові церкви і його висота не є дуже суттєвою. Це готичний елемент Тересвянської долини.

Інші ж деталі виконані максимально так, як можна було зробити, враховуючи ті часові рамки, що були в нас, і за того фінансування, яке вимагає реставрація. Реставрація – це відновлення, максимально наближена до оригіналу обробка старої церкви.

В чому полягає знахідка архітектора? В тому, що він вирішив розвернути будівлю церкви фасадом до парку, організувати із закинутої цвинтарної пустки парк і тоді церква буде „приймати” ту зелену зону. Так краще ще й тому, що з боку вулиці на Капушанській робиться чистий жах: майже навпроти жалюгідна 5-поверхівка хрущовського періоду, хаотичний кут ринку, поруч стоїть напівзруйнована будівля, від якої треба кілька метрів „відвоювати”, щоб вона не тисла на церкву.

Там далі автостоянка, але є дерева, які «відірвуть» церкву від неї. І коли буде облагороджено цей парк, буде доглянута зелена зона уже з доріжками, з освітленням, то все це заграє інакше. То, можливо, й добре, що церква стоїть розвернута саме таким чином. До речі, при побудові дерев’яної церкви десь так і вимагає вісь схід-захід, колись так і ставили церкви.

-- То це буде парк посеред кладовища?

-- Ну, кладовища скрізь є паркового характеру і люди все рівно, так чи інакше через той цвинтар ходять. Мусять його перетинати. Зони захоронення скрізь огороджені, а решта території була закинута, а зараз там зробили парк. Тим більше в Ужгороді катастрофічно меншає кількість скверів, а на Капушанському цвинтарі ростуть величезні стародавні дерева, там паркова ситуація вже є. То Ужгород від цього у всякому випадку виграє, бо таким чином оживає давно змертвіла зона в місті.

-- Коли планується запустити в експлуатацію цю церкву?

-- Тоді, як закінчимо остаточно. Всі основні роботи зроблено, залишилося зробити той ґанок, двері, вікна поставити, але це залежить від різних факторів. Планували ми відкрити церкву ще цього року, але не вийде. Не виключено, що ці завершальні роботи буде перенесено на наступний рік, хоча з деревом можна працювати будь-коли.

-- А потемніти вона має природнім шляхом, чи ви будете якось її обробляти?

-- Безперечно, природнім. І в тому й цікавість, що вона постійно буде змінюватися. Жовта, позолотіє, потім десь піде сивина, кавове, коричневе… Це як живопис. Вона буде грати. Так в Ужгороді з’явилося щось не кітчове, з тією металочерепицею, а несподіване і автентичне. І Ужгород, як столиця Закарпаття, може зібрати в себе тих кілька церков, які автоматично стають пам’ятками. Вже зараз перехожі зупиняються і її фотографують. Людям це цікаво.

Олександр Попович, Мукачево.net

25 грудня 2012р.

Теги: церква, Нересниця

Коментарі

діма 2013-01-02 / 18:16:44
Шановний пане Сирохман,розкажіть,будь-ласка,ПРАВДУ про єзуїтів на ЗАКАРПАТТІ,адже ви знаєте історію КАТОЛИЦИЗМУ,яка відрізняється від релігії греко -католиків?

саша 2013-01-02 / 18:06:07
ОЛЕКСАНДРЕ! справді голотську ОСВІТУ треба мати у наш час ,щоб сильно захоплюватися ДЕРЕВЯНИМИ ЦЕРКВАМИ,або церковним антуражем. Молодь освічена ,не любить сакральне мистецтво!!! Особливо той.хто знає ІСТОРІЮ РЕЛІГІЙ !!!

Тетяна 2012-12-29 / 21:13:39
Пане Сирохман, я дуже поважаю вас, як талановитого мистецтвознавця, особливо історика дерев"яних церков, але як ви могли будувати церкву на КІСТКАХ людей, немає значення, що цвинтар закинутий, але молитися на кістках, як шукати святість, коли топчимось по святому? Погоджуюсь із думкою Ужгородки ЦЯ ЦЕРКВА викликає багато сумнівів!!!!

Ігор Баран 2012-12-26 / 12:25:16
Відновлена церква ( чи й будь що ) - це щось відбудоване на місці старого, такого ж, обєкту.
А тут новобудова, для чогось за застарілою технологією.
Логічно пише Ужгородка, як приклад

Олександр 2012-12-25 / 18:16:27
Пане Михайле прошу продовжувати в тому-ж напрямку.
Спасибі за вашу роботу.
І не слухайте усіляку гопоту.

Ужгородка 2012-12-25 / 14:41:06
Питання да п.Сирохмана. Ви, здається, не в Ужгороді живете. Через яку зелену зону цвинтара?! Ми коли останній раз були там??? Чи не бачите тих постіних наркоманів і сексуальних збоченців, що тусуються там не тільки ввечері, але й цілими днями. Попитайте жителів сусіднього будинку.
Ні одна нормальна людина не ризикне зайти туди в денний час навіть! Та й більшість людей бояться кладовищ. Або тоді огородіть штам кладовища для безпечного входу. Якщо чесно, то ця церква і її місцезнаходження викликають дуже багато сумнівів. Скажіть, а у вас хата з глиняною долівкою? Чому ви думаєте, що комусь тепер потрібна автотентична архітектура? Тим більше - ерзац? Чи музею нам не досить?

НОВИНИ: Культура

13:38
На Закарпатті презентують нову дитячу книжку Олександра Гавроша про віслючка Хвостика
11:12
Художник із Хмельницького Володимир Карвасарний презентує свої роботи в Ужгороді
10:18
Закарпатський обласний муздрамтеатр закриє театральний сезон показом "Жменяків"
14:34
У Мукачеві можна оглянути роботи випускників художньої школи ім. Мункачі
11:26
"Шенгенський мерідіян" у Словаччині відбувся за участі митців із Закарпаття і Львова
15:50
Хорватське Матулі "пленерно" приймало гостей із Закарпаття
15:33
"Карпатські візії Синього виру" представив у Львові закарпатський живописець Василь Шиндра
16:40
Болгарія стала 21-ю країною в концертних подорожах Мукачівського хору хлопчиків та юнаків
14:25
/ 5
Берегівський Народний театр імені Я. Бандурович отримав перше місце у всеукраїнському фестивалі-конкурсі
08:31
/ 2
В Ужгороді презентували виставку "Скарби Берегова"
15:30
У скансені в Ужгороді можна буде оглянути "Скарби Берегова"
11:19
До 5 липня в Ужгороді можна оглянути акварельні роботи Оксани Кузьміної-Скальської
12:04
У скансені в Ужгороді відзначили 140-річчя вишківської хижі
14:26
Виставкова зала ужгородського скансену зацвіла "Рожевим цвітом"
11:40
Мукачівський драматичний театр "грантово" покаже виставу про князя Корятовича у Литві
10:02
/ 1
Художню виставку до Дня Конституції України відкрили в Ужгороді
06:45
Закарпатські лялькарі закрили театральний сезон участю у львівському фестивалі
15:32
Наприкінці червня поціновувачі мистецтва зможуть знову поринути "виставково" у сакуровий "Рожевий цвіт"
11:28
/ 1
Закарпатський американець Петро Часто презентує в Ужгороді свої спомини
21:35
У Тячеві вперше провели великий етнофестиваль
12:21
Перший Міжнародний фотосалон "Карпати" проходить в Ужгородському замку
22:47
Арійський світ Ярослава Ороса
10:52
Одну з найдавніших закарпатських церков відновлюють у Гукливому на Воловеччині
16:33
Традиції лозоплетіння переймала молодь у майстрині з Ізи на Хустщині
10:07
В Ужгороді актори з Франції декламуватимуть поезію та виконають французькі й українські пісні
» Всі новини