Ужгород політичний. Ч. 5

Закінчення. Початок - Ужгород політичний. Ч.1, Ужгород політичний. Ч. 2  Ужгород політичний. Ч.3 Ужгород політичний. Ч.4

На кінець 2010 року в країні склалася нова політична кон’юнктура. Згасання романтичних революційних очікувань призвело до повернення на політичний Олімп В.Януковича. Втомлені виборці схилилися до обіцяної ним політичної стабільності, що дозволило перемогти у двобої з Ю.Тимошенко. В таких умовах значно перед місцевими виборами в Ужгороді зросли й акції В.Погорєлова.

Вдало пересидівши буремний період під крилом обласної державної адміністрації на посаді начальника управління економіки, Віктор Володимирович тепер позиціонував себе як аполітичного професіонала, котрий принесе стабільність у місто. Підтримали його й різноманітні політичні сили, щоб позбутися вже порядком набридлого С.Ратушняка. Віктор Щадей, який у 2004 р. закидав яйцями мера на першій післяреволюційній сесії міськради, тепер очолив його передвиборчий штаб. Долучився до цієї кампанії на боці В.Погорєлова і його колишній опонент П.Чучка. Хоча Закарпатська ОДА підтримала іншого кандидата від Партії регіонів – В.Приходька, у кінцевому підсумку це також зіграло швидше на користь В.Погорєлова. Таким чином, 31 жовтня 2010 р. він вдруге став мером Ужгорода: (представлена таблиця моніторингу виборів, який проводився Закарпатським інститутом політичних досліджень з літа 2010 р. та публікувався на порталі Закарпаття онлайн)

Однак обіцяної стабільності виборці не дочекалися. Президентство В.Януковича закінчилося другим українським Майданом, який припав також на другий термін головування В.Погорєлова в Ужгородській міськраді. Для Віктора Володимировича, який схильний до містицизму це, напевно, було не легке випробовування. Тим паче, що й наслідки другого Майдану стали більш драматичними.

Віктор Щадей, який після перемоги В.Погорєлова став секретарем міськради, перебував на цій посаді 2 роки. Восени 2012 він вже очолив штаб П.Чучки на виборах до Верховної Ради та зусиллями Партії регіонів був знятий з цієї посади. Згодом став активним учасником революційних подій в Києві та Ужгороді, а з 24 лютого 2014 р., після висловлення вотуму недовіри міському голові В. Погорелову, В.Щадей почав виконувати обов'язки міського голови. Але знову був знятий з цієї посади після парламентських виборів 2014 р., де програв представнику БПП Р.Горвату та В.Ковачу. А на посаду міського голови рішенням суду було поновлено В.Погорєлова.

Усі ці кадрові пертурбації є яскравою ілюстрацією того, що жодної політичної структуризації, а значить – і  відповідальності, на місцевому рівні не існує.

Рекордсменом по перебіганню з партії до партії, звичайно ж, був С.Ратушняк, який поміняв їх з десяток. Систематично мандрували від «Нашої України» до «Регіонів» та інших проектів брати Андріїви. Так само Погорєлови, Р.Горват, В.Чубірко та інші діячі місцевого розливу. На їх тлі В.Щадей ще виглядає найбільш пристойно. Принаймні з точки зору політичної позиції, хоча й тут кон’юнктура відігравала не останню роль. Тому голосувати за партійні бренди на місцевому рівні не має жодного змісту, а після нинішніх виборів так само почнеться броунівський рух, коли сьогоднішні союзники стають ворогами і навпаки. Таким чином й теперішні спроби партійних вождів та президента прив’язати до себе місцевих політиків виявляться марними, бо ключову роль відіграють лише гроші та посади, а партійні вибори на низовому рівні – це гра в наперстки.      

Останні вибори 2015 року багато в чому нагадують нинішні. Цікаво, що п’ять років тому, як і тепер, також було 22 кандидата. Всі головні претенденти мали двійників. Крім С.Ратушняка, тому можна здогадатись, хто їх зареєстрував. В.Щадей в останній момент знявся, але його однофамільці залишились. Остаточний результат першого туру виглядав так:

Андріїв Богдан – 20,7%

Ратушняк Сергій – 13,8%

Качур Михайло – 9,5%

Чубірко Володимир – 9,1%

Чурило Михайло – 7,1%

Леонов Едуард – 3,6%

Погорєлов Віктор – 2,8%

Шафарь Ярослав – 2,6%

Щадей Василь – 2,4%

Копча Надія – 2,3%

Слюсаренко Вікторія – 1,0%

Муртазін Олег – 1,0%

Чубірко Михайло – 0,8%

Щадей Іван – 0,7%

Чубірко Іван – 0,6%

Качур Євген – 0,6%

Бедей Олександр – 0,5%

Андріїв Іван – 0,4%

Подебрій Олег – 0,3%

Сазонов Олександр – 0,2%

У другому турі переміг Б.Андріїв з результатом 58,5% проти 30,9% у С.Ратушняка. Так символічно завершилося багаторічне протистояння між братами Андріївими та Ратушняком, яке почалося ще в далекому 2002 р. з війни за базар «Краснодонців». Тоді брати, прилаштувавшись до «Нашої України», зуміли витіснити з нього ексмера, а згодом лише нарощували свої фінансові можливості. Тому вибори 2015 року можна сміливо назвати найбільш корупційними, коли підкуп здійснювався практично відкрито за 500 гривень і все місто про це знало. Причому, це яскравий приклад саме низової масової корупції, коли хабарі беруть не чиновники, а пересічні громадяни, здійснюючи свої владні повноваження. Тому широко вживана теза про те, що «хороші» громадяни страждають від «поганої» влади, є недостовірною та навіть блюзнірською. Бо громадяни мають те, що заслуговують.

Як наслідок, Ужгород виявився єдиним містом в області, куди категорично відмовилися приєднуватися навколишні села в єдину громаду, бо конкуренцію з такими масштабами корупції не витримає жодний сільський голова. А вона в обласному центрі стала настільки звичною, що навіть перестала сприйматися за злочин. Місто замощується гранітною бруківкою, де є прямий конфлікт інтересів. Так само з автобусними перевезеннями, коли гроші з міського бюджету прямо перекачуються до приватних кишень Андріївих. Базар Краснодонців, який навіть не платить у бюджет міста, бо зареєстрований у Великих Лазах, а необладнані стоянки навколо нього є прекрасним втіленням «поля чудес в країні дурнів». Невипадково платні стоянки в місті навіть не пробували запроваджувати, щоб не створювати прецедент, який потребує обов’язкових паркоматів.  Коли система заснована на таких принципах, про все інше годі говорити.

Чи змінять щось нові вибори? Це залежить від людей. І не лише в день голосування. Бо безконтрольна влада ніколи не буде доброчесною, а питання толерантності до корупції – це не стільки моральна категорія, скільки економічна. Поки в громаді панують паразитичні, споживацькі настрої – корупція непереможна. Реформа самоврядування центральною владою запущена. До речі, злочини Б.Андріїва не настільки помітні містянам, бо він мав незмірно більший бюджет порівняно з попередниками, але від цього стають ще цинічнішими. Особливо якщо співставити з містами-сусідами, де мери користуються повагою. Проте жодна реформа нічого не варта без людей. Україна пройшла значний шлях демократії. Залишився останній, але найважчий крок – облаштовувати своє життя самостійно. Не всі до цього готові і цього хочуть. Однак іншої незалежності не буває.

Теги: вибори, Ужгород, Андріїв, Щадей

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати