Ужгород політичний. Ч.1

У суворо централізованій радянській системі управління Ужгород займав місце звичайного провінційного містечка зі статусом обласного центру на західному кордоні СРСР. Тому все його політичне життя зводилось до одностайної підтримки рішень партії та уряду, а в коридорах влади старанно культивувалось пристосуванство.

Ужгород політичний. Ч.1

Реальним керівником міста був перший секретар міськкому партії і довгі роки цю посаду обіймав Іван Машков.

Росіянин, що народився в Казахстані, але потрапив в Ужгород ще у 1961 р. після закінчення лісотехнічної академії в Ленінграді. Пройшовши всі щаблі радянської кар’єри – майстер, інженер на військовому заводі (механічний), комсомольський активіст, заступник голови міськвиконкому, І.Машков став типовим директором вже цілого міста. Головним завданням такого керівника було знайти потрібні програми, вибити під них фонди та освоїти. Найбільшими досягненнями, якими пишався І.Машков, було будівництво міської лікарні, Палацу піонерів (тепер ПАДІЮН), драмтеатру на Київській набережній.

 Користуючись зв’язками в «оборонці», перший секретар через союзні міністерства вибивав гроші на ужгородські заводи, які потім перенаправляв для міста. Така схема хоч і не була зовсім законна, але заохочувалася В.Щербицьким, тому І.Машков мав репутацію успішного керівника. Однак вже після розпаду СРСР саме ці підприємства стануть найбільшою проблемою Ужгорода, оскільки, будучи економічно неспроможними без воєнного бюджету, вони стануть джерелом величезного безробіття та занепаду соціальної інфраструктури. В цьому проявляється вся політична стратегія, коли її результатами користуються здебільшого нащадки. Вже в роки Незалежності І.Машков спробував повернутися в ужгородську політику на виборах 1998 року. Проте без особливого успіху, здобувши 1429 голосів на «мерських» перегонах, що дало йому лише шосте місце.

Перші демократичні вибори в ужгородську міську раду, як і по всій країні, відбулись 1990 року. Однак тодішня виборча система була настільки громіздкою, що вже породила величезні сумніви в ефективності демократичних механізмів. Для обрання 120 депутатів у міську раду знадобилося аж чотири голосування, які тривали з 4 березня по 4 травня. Бо за радянською звичкою головний акцент у виборах спрямовувався на масовість. Із 85 тис. виборців участь у голосуванні прийняло більше ніж 70 тис., що становило 82,6%. Нечуваний для нинішнього часу відсоток. Але з першої спроби обрали лише 45 депутатів. Такими безглуздими бар’єрами було обкладено волевиявлення.

Тим не менше, Ужгородська міська рада, як показали наступні роки, виявилася однією з найбільш демократичних та спроможних по всій Україні. І це показали вже перші голосування.

Оскільки міський голова за цією системою не обирався прямим голосуванням, то дуже важливим питанням стало обрання його депутатським корпусом. Це визначало курс, яким намагатимуться слідувати ужгородці. На противагу єдиній на цей час організованій політичній силі – КПУ, яка намагалася поставити на чолі міста В.Лінтура, другого секретаря Ужгородського міськкому Компартії України, демократичне крило вирішило підтримати компромісну фігуру – колишнього викладача кафедри історії КПРС, а на момент обрання – викладача інституту вдосконалення вчителів Еміла Ландовського. На той час він асоціювався з такими символами перебудови як О.Яковлев, Ю.Афанасьев, Г.Попов, А.Собчак. Таким чином, Е.Ландовський став першим демократично обраним мером Ужгорода.

І в цілому таке звання виправдав. Першим найвідповідальнішим випробуванням нової міської влади став московський путч ДКНС. А Ужгородська міська рада однією з перших в Україні оголосила про відмову виконувати розпорядження заколотників. Досить конструктивно вдалося розв’язати міжконфесійні відносини, які могли вирости до громадських протистоянь. Греко-католикам був знову повернутий у власність Кафедральний собор, в якому тепер розтащована резиденція Мукачівської греко-католицької єпархії, було розв’язане питання з будівництвом Кафедрального Хресто-Воздвиженського собору для вірників УПЦ МП. Були здійснені перші кроки декомунізації влади у вигляді перейменування вулиць, прибирання тоталітарних символів, в тім числі пам’ятника Леніну на площі Народній.

Народний спротив серпневому путчу на ЗакарпаттіЗначно складніше давалися економічні питання, особливо в умовах гіперінфляції, що становила сотні відсотків у місяць. Однак достатньо ліберальне ставлення до приватного бізнесу дозволило пом’якшити й цю проблему. Помітно зросла кількість самозайнятого населення, підприємці почали створювати робочі місця, поповнювати бюджет і Ужгород практично оминув проблему невиплат зарплат бюджетникам. Навіть будувалися додаткові школи, дитячі садки, будинок для «афганців», відкрилася перша класична гімназія. Активно налагоджувалося співробітництво з європейськими та американськими містами-побратимами, що давало додатковий досвід та кошти. Пробували залучатися перші іноземні інвестиції, хоча тут вистачало помилок та аферистів.

В цілому Е.Ландовський найбільш впевнено почував себе у політичних питаннях, які розв’язував досить вдало. Він став своєрідним перехідним містком між всевладдям КПРС та місцевим самоврядуванням, що робило перші кроки. Саме Ужгородська міська рада стала опорою державницьких сил в протистоянні з комуністичною номенклатурою, яка прагнула сховатися за сепаратистські настрої, щоб на свій розсуд розпоряджатися майном краю. Підтвердженням цього слугує твердження Е.Ландовського про те, що його особисто й міську раду підтримував Л.Кравчук, розглядаючи як противагу обласній раді.

Однак економічна ситуація в країні наближалася до катастрофічної. Романтична ейфорія перших років незалежності розвіялася, мов дим, а жодних натяків на нормалізацію життя не спостерігалося. Єдиним позитивним моментом, через який пройшли громадяни до середини 90-х років, можна вважати той, що вони зрозуміли: на державу покладатися нема чого, а все треба досягати власними зусиллями.

Тому новий депутатський корпус доволі швидко прийняв новий закон про місцеве самоврядування, за яким мали відбутися вибори влітку 1994 року. Згідно з ним, значно скорочувався чисельний склад обласних, міських та районних рад, завдяки чому вони ставали набагато мобільнішими, а також призначалися прямі вибори голів обласних та міських рад. Всі ці вибори були призначені на 26 червня 1994 року.

Сергій Ратушняк. Частина 1

З метою самозбереження обласна влада висуває на голову обласної ради 39-річного Сергія Устича, який також починав свою кар’єру в УжДУ, а згодом став заступником «губернатора». Щоб залучитися підтримкою бізнесу і грошима, С.Устич робить пропозицію С.Ратушняку, «від якої неможливо відмовитися». Відносно нього припиняють кримінальне переслідування і дозволяють повернутися в Україну, а два Сергія йдуть тандемом на вибори. Один на голову обласної ради, інший – Ужгородської.

Так вперше був обраний міським головою м.Ужгорода Сергій Ратушняк. Його перемога стала беззастережною. Хоча й слід відзначити, що серйозних конкурентів він не мав. Е.Ландовський спробував боротися за крісло обласного очільника, але зайняв лише четверте місце з результатом 7,7%.

Вибори по Ужгороду виглядали так:

Ратушняк Сергій   71,2%

Сембер Степан       11,8%

Горняк Віктор        5,4%

Зарева Іван              2,5%

Коцур Іван               2,0%

Недійсні                    1,8%

Взяли бюлетні,

але не голосували     5,3%

У виборах взяло участь 55,8% виборців.

Це був приклад рішучого вступу нового бізнесу у політичний простір України. Перемоги такого кшталту відбувалися також в інших містах. Типові приклади – П.Лазаренко на Дніпропетровщині, Е.Гурвіц в Одесі, Д.Дворкіс – у Вінниці. І треба сказати, що перші кроки Сергія Миколайовича були доволі прагматичні й прогресивні, насамперед у кадрових рішеннях. Він залучив до своєї команди С.Сембера, колишнього заступника Е.Ландовського і суперника на виборах. Це дозволило зберегти спадкоємність влади і не починати все з нуля. По-друге, С.Ратушняк виступив могутнім локомотивом приватизації в місті, що дозволило зламати закостенілу совкову систему, насамперед у сфері торгівлі, послуг, міського транспорту. По-третє, новий мер змобілізував бізнес для вкладення його грошей в інфраструктуру міста, що дозволило розширити кількість робочих місць, збільшити бюджетні надходження і т.д. Однак дуже скоро жадоба влади, всепереможне прагнення до монополії, надмірна конфронтаційність породили проблеми, які довгі роки супроводжують політичний та економічний розвиток Закарпаття та Ужгороду.

Далі буде

24 вересня 2020р.

Теги: Машков, Ландовський, Лінтур, Устич, Ратушняк

Коментарі

форестер 2020-09-26 / 04:01:57
Не хочу в совок чи постсовок


Віктор Пащенко
Публікації:
Ужгород політичний. Ч. 5
Ужгород політичний. Ч.4
/ 2Ужгород політичний. Ч.3
Ужгород політичний. Ч. 2
Політичні трансформації Закарпаття. Ч.15. Закінчення
/ 5Політичні трансформації Закарпаття. Ч.14
/ 4Політичні трансформації Закарпаття. Ч.13
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 12
/ 2Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 11
/ 2Політичні трансформації Закарпаття. Ч.10
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 9
/ 3Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 8
/ 4Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 7
/ 2Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 6
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч.5
/ 4Політичні трансформації Закарпаття. Ч.4
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч.3
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 2
/ 23Політичні трансформації Закарпаття
/ 4Діагностика коронавірусом
/ 12Газ, пес і Зеленський
/ 13Ужгородська громада: тест на цивілізованість
/ 4Нотатки до виборів-2019
/ 29Передвиборчий пасьянс Закарпаття
/ 19"Недільна бесіда" про поточну політику
» Всі записи