Політичні трансформації Закарпаття. Ч.13

Продовження. Початок - Політичні трансформації Закарпаття, Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 2, Політичні трансформації Закарпаття. Ч.3, Політичні трансформації Закарпаття. Ч.4, Політичні трансформації Закарпаття. Ч.5 ,Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 6, Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 7 Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 8 Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 9 Політичні трансформації Закарпаття. Ч.10 Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 11 Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 12

Це лише з дуже обмеженого кута зору здається, що революцію можна інспірувати групою людей при відповідних фінансових вливаннях, режисурі та технологічних прийомах. Насправді, це імунна реакція суспільного організму на застій, консервацію влади, відсутність соціальних ліфтів. Іншими словами, коли активна, як правило – молода частина суспільства не може реалізуватися в рамках існуючої системи влади, вона її трансформує або еволюційним шляхом за допомогою демократичних процедур, або революційним, якщо ці процедури не працюють. Прізвища лідерів тут відіграють роль лише своєрідних маркерів, а в реальності мова йде про всю систему суспільних відносин.

Тому Євромайдан був лише вершиною айсбергу, якому передувало брутальне маніпулювання Конституцією, політичні репресії опозиції, «тушкування» парламенту, «Врадіївка» як демонстрація розбещеності правової системи, кланова монополізація економіки та політики тощо. А відмова від європейської асоціації лише констатувала той факт, що проєвропейська риторика в політиці В.Януковича відіграла роль популістського піару, а в реальності він швидкою ходою прямував до клубу пострадянських диктаторів, де його з нетерпінням чекали В.Путін та О.Лукашенко.

У закарпатському варіанті протести на площі Народній 2013 року почалися ще до київських подій. Приводом стала банальна корупційна схема, коли влада, нав’язуючи свої «монументальні совкові смаки», прагнула відмити 3 млн. гривень на реконструкції архітектурної та історичної спадщини. Нахрапом протиснувши свій проект, ігноруючи думку і обласної ради, і художньо-архітектурної ради м.Ужгорода, обласна адміністрація взялася бетонувати головну площу області, плюндруючи ідеї європейської культури, втілені на Закарпатті видатним Франтішком Крупкою. Звичайно, вона так «глибоко» не мислила, як і не задумувався В.Янукович, принижуючи волелюбність українців. Тому й сталася «Революція гідності».

Затримання активістів на пл. Народній

Із важливих політичних подій бурхливої осені-зими 2013-2014 рр. на Закарпатті слід відзначити позачергові сесії обласної ради, на яких остаточно розпалася широка коаліція. Іван Балога як голова ради спробував організувати звернення депутатів до президента із закликом продовжити євроінтеграційний курс України та притягнути до відповідальності винних у побитті студентів на Майдані. Цьому активно опиралася Партія регіонів. І справа не в тому, що вони були проти євроінтеграції чи схвалювали насильство. Просто чиновницький страх не дозволяв виявити волю всупереч Києву, а звичка пристосовуватися вимагала покори.

Відразу після втечі В.Януковича все керівництво обласної державної адміністрації подало у відставку. У березні зрікся своєї посади першого заступника голови обласної ради й В.Закуренний на долю якого випало нелегке завдання стати рупором реакційної більшості. Мало того, В.Закуренний разом з кількома депутатами-«тушками» навіть відмовився від депутатського мандату. Але така «совісність» виявиться нетиповою і більшість пристосуванців залишиться при справах.

Новим головою ОДА з подачі прем’єра  А.Яценюка став Валерій Лунченко. Його першим заступником – Андрій Сербайло з «Батьківщини» та заступником – Михайло Рівіс, колишній митник, а з 2010р. – перший заступник міського голови Хуста. Однак сама посада очільника області зазнає значних трансформацій. Можна сказати, що О.Ледида був останнім класичним «губернатором», як його звикла сприймати громадськість. Тобто, «оком государевим» в регіоні при жорстко централізованому управлінні. Логіка наступних перетворень в бік децентралізації вимагала взагалі скасувати інститут державних адміністрацій та замінити їх органами нагляду за законністю (префектурами). Однак ні попередній президент П.Порошенко, ні нинішній В.Зеленський не наважилися зробити це, прагнучи зберегти адміністративний вплив на регіони. В результаті посада голови ОДА стала заручником політичних змагань. Формально він відповідає за життєдіяльність всього регіону. А по суті, після того, як відбувся вирішальний перерозподіл бюджетів на користь громад, фактично залишається без повноважень та перетворюється в церемоніальну фігуру. Це добре відчув Г.Москаль, але не будемо забігати наперед.

Після впевненої перемоги Петра Порошенка на президентських виборах знову постало питання про його намісника в області. Тим більше, що перед достроковими парламентськими виборами восени 2014 року все рельєфніше загострювалося суперництво між «Народним фронтом» до якого належав В.Лунченко, та «Блоком Петра Порошенка». Тому вже у вересні новим очільником ОДА було призначено Василя Губаля. Це був класичний компроміс, який на короткий час влаштовував ключових гравців – і В.Балогу, на підтримку якого в області розраховував П.Порошенко, і хустський клан, який все більше набирав обертів в краї. Заступники у В.Губаля залишилися ті самі.

Результати осінніх виборів по Закарпаттю виглядали так: «Блок Порошенка» – 28,1%; «Народний фронт» – 25,6%; «Самопоміч» – 9,6%; Радикальна партія – 6,8%; «Батьківщина» – 5,1%; Опозиційний блок – 2,4%. Таким чином, Закарпаття виявилося однією з двох областей Західної та Центральної України, де переміг БПП. Другою була рідна для Петра Олексійовича Вінниччина. Але найбільшою сенсацією стали вкрай низькі результати Опозиційного блоку. І це після того, як два роки тому Партія регіонів виграла область з результатом понад 30%. Звідси напрошуються три висновки: перший – населення краю відторгає насильницьку політику, яка прагне контролювати всі сторони життя. Так було із СДПУ(о), це ж повторилось з Партією регіонів. Другий – переважна більшість закарпатців не сприймають ні підкреслено націоналістичні партії, ні проросійські. Третій – виборець краю все-таки дуже схильний орієнтуватися на адмінресурс, особливо місцевий, правда, допоки він не переступає межу.  

У мажоритарних округах 4 мандати здобули представники «Єдиного Центру», які, втім, йшли самовисуванцями. Також як самовисуванець перемогу здобув М.Ланьо, котрий таким чином здійснив трансфер з Партії регіонів до «Відродження», а згодом приведе таку фракцію у обласну раду. Ще один мандат дістався БПП, який виборов Р.Горват в Ужгороді.

Однак тимчасове політичне затишшя в області різко перервалося відомою «мукачівською стріляниною» влітку 2015 року. Очевидно, В.Балога вже тоді зайшов у конфронтацію з центральною владою, яку не задовольняла його занадто незалежна позиція напередодні місцевих виборів. Чи то спровокована войовничими амбіціями, чи то «силовиками», кримінальна розборка дала привід кардинально змінити керівництво області. І знову, як і у 2001 році, для цього був мобілізований Г.Москаль.

Далі буде

Теги: Євромайдан, Лунченко, Губаль, Москаль, Балога

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати