Політичні трансформації Закарпаття. Ч.10

Політичні трансформації Закарпаття. Ч.10

Продовження. Початок - Політичні трансформації ЗакарпаттяПолітичні трансформації Закарпаття. Ч. 2Політичні трансформації Закарпаття. Ч.3Політичні трансформації Закарпаття. Ч.4Політичні трансформації Закарпаття. Ч.5 ,Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 6Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 7 Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 8 Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 9

Після зміни влади в Києві змінилася вона й на теренах області. Головою ОДА знову був призначений В.Балога, а проти І.Різака відкрили кримінальну справу, яка закінчилася судовим вироком Івано-Франківського апеляційного суду. За ним колишньому «губернатору» призначено умовне покарання – 5 років позбавлення волі з відстроченням виконання на 2 роки. Винесено низку судових рішень за кримінальними справами, порушеними у зв’язку з фальсифікаціями мукачівських виборів та заворушень у Сваляві, коли там були побиті й вигнані з готелю агітатори за В.Ющенка.

Однак друге «губернаторство» В.Балоги було недовгим і вже через півроку він переїхав у Київ на посаду міністра МНС. А новим керівником ОДА восени 2005 року був призначений Олег Гаваші. Звичайно, що після того кадрового струсу, який відбувся за роки керування І.Різака в області, тепер владу знову кардинально змінили. Але уявлення про те, що перед В.Ющенком та його командою відкрились нечувані можливості для реформ, а вони ними не скористались, відображає цілком ідеалістичний погляд на політику і не має нічого спільного з реальністю.

У Помаранчевої революції є два величезні досягнення, не більше, проте й не менше. По-перше, суспільство відстояло своє право на вибір влади. По-друге, вирішальним чином були ослаблені пута пострадянського імперського простору, що відкривало можливості руху до європейської цивілізації. Проте сам державний організм України був настільки кволий та уражений вірусом радянщини, що жодних кардинальних реформ не витримував і самозахист олігархічно-бюрократичної верхівки радше зіграв роль запобіжника проти розпаду держави, ніж монстра, який стримував соціально-економічний розвиток. Хоча й друга його іпостась залишається фактом.

Внаслідок бурхливих подій кінця 2004 року країна залишилась поділеною на два непримиренні табори за геополітичними орієнтаціями. Звичайно, що протиріччя між ними вже не були такими гострими, як між комуністами і Рухом у 90-х, але суттєвими. І та частина політикуму, яка не мала доступу до президентських повноважень, закономірно шукала можливостей реваншу і, звичайно, ніяк не сприяла реформам. Але, головне, й табір переможців був далеко не однорідний. Навколо В.Ющенка об’єднався величезний спектр політичних напрямків – від соціалістів О.Мороза до радикальних націоналістів з КУНу. І тепер кожний претендував на частинку влади. Не була консолідована навіть «Наша Україна». А Ю.Тимошенко та П.Порошенко практично відразу після інавгурації почали приміряти на себе корону наступника з необмеженими повноваженнями. Тому про радикальну зміну системи влади не думав ніхто, а боротьба за особисту владу залишилась головним мотивом політичної діяльності.

Не було готово до принципових змін і суспільство. Яскравий приклад. Реформа місцевого самоврядування через створення ОТГ, яка вже більш-менш набрала виразних обрисів в останні роки, була активно ініційована відразу після Помаранчевої революції. Для неї навіть було створено спеціальну посаду віцепрем’єра, яку обійняв Роман Безсмертний. Але вже через кілька місяців його робота була повністю заблокована і він покинув цей пост. Причому, не лише завдяки політичному спротиву в особі О.Мороза та Ю.Тимошенко, а насамперед через неприйняття на рівні громад. Його просто банально вигнали з кількох зустрічей.

 Працюючи в цей час в системі підвищення кваліфікації державних службовців, я безпосередньо знаю, як агресивно ця реформа сприймалась сільськими головами, секретарями сільських рад та іншими посадовцями місцевого самоврядування. Відповідно, не знаходила ідея відгуку також у виборця.

Аналогічне ставлення до роздержавлення ЗМІ спостерігалось навіть у журналістів, які вважали себе передовим загоном демократії. Тобто, свободу нам дайте, але й бюджетне фінансування залишіть, «бо ж де я буду харчуватися». Власне таке роздвоєння і є квінтесенцією пострадянської свідомості, коли працювати хочеться по-соціалістичному, а рівень життя мати європейський.

Ще виразніше такий підхід проявився у економічній поведінці значної частини наших громадян. Свобода та доступність кредитів спонукали їх різко збільшити споживання. У величезній кількості почали купувати машини, квартири, побутову техніку, проводити євроремонт, подорожувати. Але несподівано виявилося, що кредити треба повертати, і настало глибоке розчарування. Бо пуританська мораль скупих європейців, коли гроші вкладаються перш за все у справу, не для широкої «совкової» душі.

Одним словом, готовність до реформ повинна визріти насамперед у психології людей і строки тут така ж закономірність, як і при вагітності. Навіть надзвичайна активність дев’яти жінок не народить дитину за місяць. Але й без запліднення нічого не відбудеться. Саме таку функцію – зародження європейського цивілізаційного вибору, символізувала та здійснила Помаранчева революція.

Хоча на Закарпатті готовність до подібних реформ була дещо більшою порівняно з Україною в цілому. По-перше, завдяки географічному становищу та європейському історичному досвіду. По-друге, тому що бурхливі політичні змагання в краї пройшли ще напередодні революції і вона лише підвела їх підсумки. Тому наступний п’ятирічний період для області в політичному сенсі став чи не найспокійніший за всі роки незалежності.

Спочатку В.Балога намагався виконати політичні домовленості, досягнуті ще напередодні. Тому посади заступників отримали як члени його мукачівської команди Олег Гаваші та Йосип Кул, так і суто технократи зі сторони Євген Олійник та Володимир Гоблик, а також  представник «Батьківщини» Михайло Попович. На різноманітні посади в ОДА та РДА прийшли люди за сприяння С.Ратушняка, «Руху», соціалістів, «Собору», ПППУ А.Кінаха та інших. Навіть комуністи, за яких просив І.Мигович, та студенти з громадських організацій, які активно підтримали революцію. Правда, більшість з них довго на посадах не затрималась – як з політичних, так і професійних причин.

Однак вже через рік основні конфігурації влади сформувались черговими виборами, які пройшли в березні 2006 р., одночасно парламентські та місцеві. Уперше вони відбулися виключно за пропорційною системою, на основі чого були сформовані Верховна, обласні, районні та міські ради. До парламенту потрапили 5 партій з відповідною кількістю депутатів: Партія регіонів – 186; БЮТ – 129; «Наша Україна» – 81; СПУ – 33; КПУ – 21. Таким чином Помаранчева коаліція (БЮТ, НУ, СПУ) ніби зберегла свою перевагу і могла сформувати уряд та керівництво Верховної Ради силою 243-х депутатів. Проте виснажливі переговори, в ході яких була підписана коаліція, раптово перервалися О.Морозом, який за допомогою Партії регіонів та комуністів обрався Головою Верховної Ради. Очевидно, з цієї позиції сили він розраховував диктувати умови іншим учасникам коаліції, але зради йому не вибачили.

Тоді В.Ющенко спробував ініціювати широку коаліцію з представників всіх фракцій та підписати Універсал Національної Єдності, який би закріплював незмінність курсу до європейської інтеграції. Однак в ньому категорично відмовилась брати участь Ю.Тимошенко. В результаті Універсал формально був підписаний без комуністів. В.Януковича обрали прем’єр-міністром, але вже через місяць коаліційний уряд фактично розпався, що згодом привело до дострокових виборів. Таким чином, Україна була заведена у перманентну парламентську кризу, яка тривала  до кінця каденції В.Ющенка.

Щоб зрозуміти, чому так сталося, необхідно повернутися до Майдану. Вже після офіційної перемоги В.Ющенка Ю.Тимошенко закликала своїх прихильників не розходитися до затвердження її прем’єрміністром, таким чином тиснучи на президента. В.Ющенко подав її кандидатуру і вона була тріумфально затверджена. Але Тимошенко вважала, що на нові вибори, які відбудуться через рік, краще йти з опозиції. Тому у вересні був спровокований відомий скандал за участі О.Зінченка, де озвучені звинувачення у корупції «любих друзів» на чолі з П.Порошенком. В результаті у відставку були відправлені і Порошенко, і Тимошенко, і ще низка фігурантів з оточення президента. Хоча Ю.Тимошенко свого домоглася і випередила «Нашу Україну» на парламентських перегонах. Тому висунула претензії на лідерство у помаранчевому таборі. Однак така тактика зруйнувала всі моральні бар’єри в боротьбі за владу та перетворила її в самоціль. Звичайно, що в таких умовах про будь-які стратегічні реформи можна було забути, тим паче, що виборець якраз підтримав шалений популізм.

На такому тлі події на Закарпатті розвивалися значно спокійніше та відповідальніше. На виборах до обласної ради переможці розподілилися так: «Наша Україна» - 23,1; БЮТ – 19,2; Партія регіонів – 11,5; Блок Литвина – 5,2 КМКС (угорці) – 3,4; Демпартія угорців – 3,1; СПУ – 3,1. Показово, що блок «НЕ ТАК!», який сформувала СДПУ(о), зазнав нищівної поразки з результатом 1,5%.

Зрозуміло, що перемога проєвропейських сил тут була очевидною і вони швидко сформували керівництво обласної ради на чолі з Михайлом Кічковським (НУ), першим заступником Михайлом Мартином (БЮТ) та ще одним учасником помаранчевої коаліції від угорців Василем Брензовичем (КМКС) в якості заступника. Правда, нещадна війна, яка розгорілася в Києві між «Нашою Україною» та Блоком Ю.Тимошенко, згодом відобразилася й на Закарпатті та розколола фракцію колишньої «Батьківщини». Пізніше до коаліції увійшли й місцеві «регіонали» і вона трималась фактично до кінця каденції. Це була єдина  широка коаліція у всій країні, але прикладом для наслідування вона так і не стала.

Далі буде

31 липня 2020р.

Теги: Балога, Ющенко, Тимошенко, любі друзі, Помаранчева революція

Коментарі

Так так, чи ні? 2020-08-11 / 19:55:20

Цитати:
1."Рух не був представлений у владі"
2." ...були втянуті рухівці, які займали серйозні посади в органах виконавчої влади"
Той хто се писав (Рух-прес -?) знає про таке питання, як елементарна логіка? Ну, не можливі у адному абзаці взаємозаперечення.

РУХ інформ 2020-08-03 / 12:44:28
Рух не був представлений у владі. В.Балога зробив прикормленого В. Піпаша начальником управління внутрішньої політики. В районах на посади в де-яких районах прийшли колишні рухівці, які перейшли в "Нашу Україну" та "БЮТ".
Боротьба між "Нашою Україною" і "БЮТом" в Києві була сильно розігріта Віктором БАЛОГОЮ- головою Адміністрації Президента. В ці розборки були втянуті рухівці, які займали серйозні посади в органах виконавчої влади ( І. Стойка, Р. Ткач, Я. Пітко та інші..). Проти де-яких рухівців були відкриті кримінальні справи. Це олстаточно добило РУХ.


Віктор Пащенко
Публікації:
Політичні трансформації Закарпаття. Ч.15. Закінчення
/ 4Політичні трансформації Закарпаття. Ч.14
/ 4Політичні трансформації Закарпаття. Ч.13
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 12
/ 2Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 11
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 9
/ 3Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 8
/ 4Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 7
/ 2Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 6
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч.5
/ 4Політичні трансформації Закарпаття. Ч.4
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч.3
/ 1Політичні трансформації Закарпаття. Ч. 2
/ 23Політичні трансформації Закарпаття
/ 4Діагностика коронавірусом
/ 12Газ, пес і Зеленський
/ 13Ужгородська громада: тест на цивілізованість
/ 4Нотатки до виборів-2019
/ 29Передвиборчий пасьянс Закарпаття
/ 19"Недільна бесіда" про поточну політику
/ 9Іван Волошин: гумовий виріб корупції
/ 23Новорічна десакралізація влади
/ 6Порошенко: "Дракон", відроджений у лицарі
/ 2Політологія як хобі. Інтерв'ю
/ 20Клімкін і terra incognita Закарпаття
» Всі записи