Голодомори, політичні репресії, терор, погроми, депортації

Тема Голодомору, політичних репресій є добре вивченою та прописаною. Однак, все-таки, хотів би висловити деякі міркування на зазначену тему. Найперше варто поглянути на проблему з російського боку та глибше зрозуміти логіку та мотиви дій кремлівської влади. Адже в окремих публікаціях є очевидні спрощені підходи до розуміння проблеми, а саме - як волюнтаризму «вождя народів» та його кліки, якоїсь біологічної ненависті, персональної фобії Сталіна до українців. А в теперішній, путінській Росії взагалі заперечується Голодомор як суто українське явище, посилаючись на те, що штучний голод в 1932-1933 роках був і у низці регіонів теперішньої РФ та Казахстані.

І все ж, чи була «логіка» і «раціональність» в діях червоного кремлівського керівництва? Та звичайно була. В Україні, від часів Кирило-Мефодіївського товариства до часу української національної революції, виражаючись мовою сучасного політичного сленгу, розвелось стільки «порохоботів», «войовничої меншості», які пройшли досвід революційних подій 1917-1921 років, економічного відродження періоду НЕПу, українізації, що це стало реальною, а не надуманою політичною загрозою імперському режиму. І хай буде, що значна частина проводу української революції емігрувала, все-таки, велика сила пасіонарного елементу залишалася в країні, і при сприятливих обставинах він міг здійснити загальнонаціональне повстання і повалити ненависний московський червоний режим.

Якщо уявити собі, що жодних репресій в кінці 20-30- х роках не проводилось і не було голодомору, то логічно можна дати собі запитання: а як склалась би ситуація під час Другої світової війни? Відповісти думаю важко. Але ймовірність того, що цей елемент підняв би повстання проти московський сатрапів з початком радянсько-німецької війни була висока; використав би німецьку окупацію для якісної розбудови національного підпілля, а активні дії УПА, мабуть, не локалізувались би лише Волинню, Галичиною і Закерзонням. Тому імперія інстинктивно відчувала, логічно прораховувала небезпеку і тому далекоглядно діяла на випередження. А якщо сказати згруба, то рух за відродження України у кінці 80-х – 1991 році і базувався на елементі, яких не вичавила Москва в післявоєнний період в 40-60-х роках. Родини борців за незалежність України в 30-50 роках стали рушієм масового національно-визвольного руху наприкінці ХХ століття.

А щодо голодомору в російських регіонах та Казахстані, то так, там теж дійсно був штучний голод. Але в яких регіонах? В регіонах, де компактно проживали, або проживали в значній кількості етнічні українці: Північний Кавказ, Кубань, на Дону, Воронежчині, Курщині, Поволжі.

З одного боку, це регіони, де основну частину становили українці, а з другого, це також були території з найбільшим опором комуністичному режиму. І тому логічно, що він здійснив зачистку і цих територій.

Тому Голодомор був спрямований в основному проти українства як в УРСР, так і в інших регіонах СРСР. Але Москва не проводила таких масових репресій і голодомору в інших, не зазначених вище регіонах РФ, Білорусі, та інших республіках СРСР, бо вважала їх лояльними до свого імперського комуністичного режиму, що й відповідало дійсності.

Так само масштаб репресій здійснених в кінці 20-х – 30-х роках в Україні був на порядок вищий, як в інших регіонах СРСР, і, зокрема, в РФ. Адже в Росії відслідковувалися реальні та ймовірні антирежимні елементи, а в Україні чистилось все, вся структура національного соціуму. І, якби кому це не різало вухо, але з точки зору імперських інтересів та враховуючи, які суспільні експерименти хотів провести тогочасний московський режим,  це був раціональний крок. Вони вирішували проблему у площині ліквідації самої можливості постання українського національно-державного руху як такого.

Безперечно, аналогічні акції масового терору, зачисток, репресій, голодомору, депортацій проводились червоною Росією від самої своєї появи 1917 року і, по суті, майже аж до кінця свого існування радянської імперії. Але практика репресій, зачисток та інших геноцидних акцій не являються виключно явищем більшовицької Росії. Десь в м’якшій, а десь жорсткішій формі вони проводились і до постання більшовицького режиму, і проявляють себе  в сучасній Росії після розвалу СРСР. Це відчули знову українці з часу анексії Криму і вторгнення російських військ на Донбас. Масовим терором, репресіями вирішував «українське питання» в 1708-1709 роках російський цар Петро І. До каральних акцій супроти українців вдавалися, коли в більшій, коли в меншій мірі і інші російські царі. Так вирішував «Новгородську проблему» Іван Грозний.

Це невід’ємна риса політичної культури Росії успадкована від своїх попередників – татаро-монгольської орди, як спосіб утримання в імперських обіймах завойованих земель. І в цьому є своя логіка і своя раціональність.

Але, щоб не склалося в читача враження, що автор захищає організований Москвою Голодомор, та здійснені терори, репресії, скажу, що ні. Автор не захищає, а тільки доводить їх природність, що витікають із імперського характеру російської держави, побудованої на політичній культурі Золотої Орди. І тому істинними причинами Голодомору в Україні були не Сталін, не Берія, а бездержавність мислення великої кількості українців на початку ХХ століття. Жертва, яка вирвалася з пазурів хижака, але не зуміла втекти, буде роздерта з подвійною жорстокістю. Так було вчинено і з українцями, які не схотіли скористатися шансом, який настав на стадії завершення Першої світової війни, тобто глибокої кризи Російської і Австро-Угорської імперій в 1917-1918 роках. Трохи оклигавши, вже модернізована більшовицька російська імперія схопила в свої руки назад Україну і, відповідно, жорстоко помстилась українцям за спробу «втечі». Для багатьох українців тієї пори, які піддалися на різні соціально-популістські гасла та кличі розправи над заможними верствами суспільства («буржуями», «панами»), Петлюра і Скоропадський були більшими ворогами, як Ленін і Денікін.  Безперечно, що і влада Скоропадського і Петлюри допускала багатьох помилок, а часом і несправедливостей. Все це приводило до злого жарту. Ментальну нетерплячість українців до вад своєї влади вміло використовувала Москва у поверненні України до своїх рук.

І на завершення хочеться висловити свою тривогу з приводу подій теперішнього часу. Мені здається, що у своїй більшості співгромадяни повелися дуже безпечно, обравши на виборах цього року, на моє переконання, проросійську владу. І як виразився Ігор Лосєв у своїй публікації «Уроки історії. Мир ціною червоного терору і Голодомору», що Порошенко для багатьох був більш одіозною постаттю, ніж Путін. Така установка є дуже небезпечною. Не дай Боже, щоб Росія прибрала ще раз до рук Україну. Тоді по голівці не погладять ні «порохоботів», а ні тих же «зеленоботів». Москва має свою логіку, свій досвід (наведений вище), загалом свою політичну традицію і культуру, якої сповна скуштували українці у ХХ столітті.

Теги: Голодомор, Росія

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати