Бануш, корова, дві скелі

Дійство відкрилося презентацією двох нових туристичних об’єктів – скель-стрімчаків на протилежних кінцях села. Неподалік від сільської автобусної зупинки встановлено інформаційний стенд з фотографіями і описом двох цікавинок – скелі Кохання і скелі Пам’яті.

Першу добре видно вже від самого стенду. Вона височіє над лісом на виїзді із села до сусіднього Рахова, зліва від траси, навпроти ошатної церкви з синіми куполами, що нагадує ялинкову прикрасу. Біля скелі – більш детальний стенд, лавиці для перепочинку, ящик для сміття, а також щойно поставлений місток через потік. На стенді намальовано і зигзаг, яким можна піднятися до самої вершини з хрестом. Висоту не вказано, але, на око ужгородця, вона вища за наші 16-поверхівки. На око місцевих експертів, десь 90 метрів. То ж коли якийсь гість Закарпаття  хоче «дешево і сердито” відчути себе альпіністом, йому саме сюди. Підйом – досить крутою стежкою поміж дерев.

Один з організаторів свята, депутат райради Юрій Сас пояснює, що саме тут 1958 р. знімали три епізоди фільму «Олекса Довбуш”, зокрема посвяту в опришки. На стенді якраз умішено кадри з фільму. Поруч ще живе жінка, яка пам’ятає зйомки.

Для огляду другої скелі доводиться повертатися у напрямку автозупинки,  не доходячи неї, перетнути автомобільний міст і лівим берегом Тиси прослідувати близько кілометру до школи на вул. Лесі Українки. Саме над нею і височіє скеля Пам’яті. Сільська голова Інна Маскалюк пояснює, що камінь названо так на згадку про 1863 р., коли в селі лютувала пошесть. Її жертв поховано десь в околицях скелі. Вона значно нижча за попередню, спіральний шлях до вершини набагато легший. Згори видно ціле село. Шкільний хор виконав написану спеціально до свята пісню.  

Біля школи сформувалася урочиста хода. Попереду – кінна бричка, за нею дошколята, відтак – учні і дорослі, замикав ансамбль народних інструментів з чотирма трембітами (три дерев’яні, одна металева). Майже всі у вишиванках. Над колоною – круглий транспарант «Костилівка. 1605 р.”

Свято чи не вперше відвідали голова Рахівської районної адміністрації Павло Басараба, голова Рахівської райради Василь Дан, мер Рахова Віктор Медвідь, які відзначили відповідними грамотами селян, найбільш активних у громадському житті. Від народного депутата Василя Петьовки двом місцевим дитсадкам подарували по величезній коробці (кубометровій) іграшок.

У центрі фестивалю, звісно, був бануш – святкова гуцульська страва, каша із кукурудзяної муки, зварена на сметані. Окрім нього, газдині демонстрували увесь асортимент місцевої кухні – бринзу, вурду, шкварки, вареники, пироги, тістечка. Майже як в І.Котляревського:

І ласощі вже тілько їли,

Сластьони, коржики, стовпці,

Варенички, пшеничні, білі,

Пухкі з кав’яром буханці;

Часник, рогіз, паслін, кислиці,

Козельці, глід, терн, полуниці,

Крутії яйця з сирівцем…

Хоча гірське тваринництво асоціюється насамперед з вівцями, розводять гуцули і корів, від них і сметана. Тому іншою атракцією була чорно-біла корова Берлибашка у спеціально збудованому вольєрі. Для когось із юних киян це був перший щільний контакт з живою фабрикою молока. За кілька годин тварина перенаситилася такою увагою, але сприймала усе стоїчно.

Свято супроводжувалося великою концертною програмою. Подібні кулінарні фестивалі розраховані передусім на туристів. Їх не бракувало і зараз. Проте була тут і добра половина усього села (що рідко побачиш в інших місцях) – ціни на ятках цілком помірні, далеко не фестивальні. Для малечі працювали численні атракціони. Було і чимало сувенірів, причому автентичних, зокрема місцевий умілець вирізьбив модельки обох скель, які можна було придбати на пам'ять. 

Теги: Берлибаський бануш, Костилівка

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати