Скрипка Шерлока Холмса

Шість оповідань – конспекти детективів, кожний з яких може вирости у цілу повість сторінок на сто. Автор є майстром інтриги, він блискуче продумує «пружинку”, ретельно її скручує, ховає до часу, а потім примушує її вистрелювати чортиком з табакерки. Редакторові М.Нейметі і авторові передмови В.Густі кожна новелка нагадує шаховий етюд (“Білі починають і виграють за два-три ходи”). Як на нас, вони не менше скидаються на барокові музичні композиції – скажемо, Й.С.Баха з його схильністю до математичних викрутасів, звукових арабесок і несподіваних фіналів. Там композитор грається зі слухачем, тут – письменник з читачем, бо ж детектив – це найбільш ігровий з усіх літературних жанрів. 

В.Вовчик грає спершу на боці  злочинця, конструюючи ідеальне убивство, яке практично неможливо розкрити. Відтак він переходить на бік детектива і демонструє, що ідеального злочину не може існувати в принципі: усе, що одна людина закрутила, інша здатна розкрутити, причому не десь-колись у перспективі, а зразу же, за гарячими слідами. У результаті зіткнення двох протилежних тем (злочинця і детектива) автор виходить на контрапункт. Тема сищика прописана більш ударно, злочинці усюди більш картонні – такі собі боксерські груші для відпрацьовування майстерності детектива.    

У різних оповіданнях інтрига тримається на підмінах тієї чи іншої обставини злочину: виконавця, часу події, її місця, мотиву, спрямованості (цілі). Десь детектива виручає спостережливість, десь – звичка до багатосерійних силогізмів, десь – уміння розкладати всесвіт на атоми, десь – здатність бачити кожний предмет навиворіт.  Спостерігати за кожним вивертом двох умів (злочинця і слідопита) цікаво і повчально.

Події відбуваються у різних містах Західної Європи у тридцятих роках. Йоган Шанк – німець, що виїхав від гріха подалі з гітлерівського рейху і демонструє свою майстерність у сусідніх країнах, поки їх не звоював його фюрер. Бо ж у тоталітарній державі – який детектив? Там усе примітивно, на раз-два. А от у “гнилих демократіях” просто рясніють “квіти зла”, пишно, вигадливо, все-таки пізня сецесія і Зигмунд Фрейд ще живий! Злочини на любовному грунті, з міркувань помсти, через необережно кинуте слово тощо. Правда, усю цю “лірику», яка могла би становити для читача головний інтерес, автор вперто оминає, зосереджучись на суто технічних моментах («бороться и искать, найти и  перепрятать”).

Це взагалі типова риса підліткової літератури, коли бажання бодай щось сказати значно сильніше за наявні можливості. Мабуть, так і треба починати – з опису голої інтриги, не обтяженої особливо ніякими додатковими моментами. Тільки довго залишатися на цьому етапі, звісно, не можна. Він має бути перегорнутим, аби літератор рухався далі.

Усім душогубам з даної книжки співчуваєш значно сильніше, ніж беземоційному детективу. Ті зрозуміліші і людяніші, на місці кожного з них міг опинитися читач. Йоган постає таким собі відмінником з першої парти, самотнім і глибоко нещасним – голова без серця. Хоча якщо і собі закрити очі на морально-етичну проблематику, то Йоган – досконалий логіко-інтуїтивний апарат, аналогово-цифровий пристрій, який не ламається.  У нього не закохається жодна жінка (побоїться), та це йому й не потрібно. Головне, щоб усі коліщатка справно прокрутилися і видали на-гора правильний результат.

Попри всю карнавальність шести сюжетів автор продемонстрував неабияку майстерність кримінолога. Все-таки – вигадати і реалізувати на папері шість злочинних сценаріїв (шість карткових будиночків оригінальної архітектури), а потім легенько смикнути за найслабшу карту, щоб усе миттєво завалилося! Це класичні інтелектуальні детективи-загадки. Досі у закарпатські літературі щось подібне демонстрував дочасно померлий Е.Власенко. Тепер маємо нову потужну заявку, котра в результаті подальшої наполегливої роботи може реалізуватися у справжні бестселери. Не виключено, що з часом Шанк  добереться до Підкарпатської Русі чи Карпатської України.  

Теги: детектив, збірка

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати