Третє число "Екзилю". Має бути цікаво

«У кожного в душі своя напруга, свій Майдан. Напруга – це заряд енергії,
без якої немає дії, нема світла. Людина приходить у світ і зразу – на Майдан.
Усе життя – Майдан, усе життя – напруження».


Прокіп Колісник

Дозволю собі довше представлення. А було так. З Прокопом Колісником зійшлися ми в 1991 році на відкритті його першої персональної виставки в Музеї української культури у Свиднику. Посередником виступав Микола Мушинка, один з ініціаторів й організаторів Міжнародної наукової конференції «Від НТШ до УВУ», на яку я був запрошений і в рамках якої й Прокіп презентував свій доробок «на еміграції». Ці дні були сповнені емоцій. Я нарешті зустрівся із Зореславом, й ми «сачкували» з конференції, шукали затишного куточка й говорили навперебій. З Михайлом Мольнаром, давнім земляком, братиславським світилом україністики, уродженцем Великої Чинґави, також «накрутили» пару сюжетів. Виставкою Колісника був я приголомшений настільки, що не міг повірити в реальність видовища. У нас навіть у той час його миттєво розтерзали б «цінителі» мистецтва.

По двох-трьох роках й принагідних зустрічах у Пряшеві та Ужгороді вже ми обговорювали видавничі проекти «Ґражди».

Отже, зустрічаємося у Пряшеві. Я ословлюю ідею видання науково-мистецького часопису, добираю назву. Первісно йшлося про «Сріберний Дзвін» з ґрунтовною аргументаційною легендою назви.

– Але щось вона мені опирається, – кажу, – надто вже відгонить просвітянством. А ідея в іншому. Це має бути незалежний часопис, відкритий для «зухвальців» у науці й мистецтві. Тобто – не просто збірник статей, а жива наука й живе мистецтво. Тож і для назви хотілося б чогось такого, модерного, невпокореного, екзильного...

– То хай і буде «Екзиль», – обриває Прокіп.

Так стався «Екзиль»...

І от нарешті Прокіп Колісних – титульний автор «Екзилю». В рубриці «Про наше» презентує живописний цикл «Напруга-Майдан», створений у 2013-2014 рр. Це наразі 16 робіт.

«Міфологічні й теософські алюзії композицій виникали підсвідомо, – коментує автор, – на тлі історичних подій сьогодення. Проте це – ані міфічні герої, ані релігійні святі і навіть не реальні революціонери – це образи дійсності, в якій вирують пристрасті».

У «Нашій галереї»  міркуваннями про Колісника та його творчість діляться проф. Микола Мушинка й письменник Іван Яцканин.

«Вітальня Кліо» подає рецензію Віктора Кічери «Віч-на-віч з епохою» на видання праці о. Степана Папа «Велика боротьба» (Ужгород: Ґражда, 2015. – 380 с.: іл.).

Читацький інтерес може викликати й передрук з 1963 року статті Святослава Гординського «Назва “русичі” й “русовичі”». Автор доходить висновку, що «...зіставивши три назви – русин, русич і русович – бачимо, що вони наче три галузі одного дерева. Назва «русичі» старіша за «Русовичів»... Всі три назви тісно зв'язані з територією і всім комплексом Київської і Галицької Русі. Те, що тут дивує, це багатство старої української («русинської») мови, яка від найдавніших часів витворювала собі форми такі, які їй у дану хвилину були потрібні для вислову певних понять з усіма їх тонкими значеннєвими нюансами».

Тему нашої давньої історії продовжує рубрика «Небесний хліб душі». Тут ужгородський інженер Іриней Горинь пробує осягнути глибини й мілини «Літопису Руського», активно й аргументовано полемізує з «творцями історії», і тих, які доклали руку до фальшування найдавніших рукописних пам’яток, і тих, що цієї фальші вперто не визнають донині. 

Письменник Микола Матола (1952-1993) промовляє до нас із зламу 80-90-х років минулого століття зболеним, але безкомпромісним словом: «Які зорі засвітимо ми на небі Української Духовної Республіки?» Стаття за авторським машинописом з архіву «Ґражди» публікується вперше і поглиблює наше сприйняття творчого доробку Миколи Матоли, постаті бунтівної, дискомфортної і контраверсійної у своєму-не-своєму часі.

«Літературний ярмарок» представляє оригінальне літературознавче дослідження Василя Горвата «Війна і Слово». Тут «Екзиль» подає першу частину більшої праці. Серйозність авторського задуму проілюструємо невеличким, але промовистим фрагментом Горватових міркувань: «Найбільш рефлексійна частина літератури – поезія – неминуче стає об’єктом потужного психологічного впливу як з боку Майдану, так і війни взагалі. Мова не йде, звичайно, про сотні й тисячі віршованих відгуків на події, переважно щирих, але за рівнем художності занадто тимчасових. Вони не могли не появитися, але так само і не зможуть залишитися в історії сучасної літератури. До речі, це ж стосується і неочікуваних поетичних спроб того ж таки Жадана. Намагання відгукнутися на події заримованим текстом, на жаль, принесло розчарування».

Наталія Ребрик розкриває перед читачем мало- або й невідомі моменти творчої біографії видатного українського поета, лауреата Національної премії ім. Тараса Шевченка нашого земляка Дмитра Кременя, його поетичної візії «Пропала поема» й пропонує текст справді майже пропалої «дакументальної поеми» з 1974 року «Меморандум Герштейна». «Унікальність Кременевої поезії, – вважає вона, – у тому, що, читаючи твір, безвідносно від часу написання чи публікації, читаючи вдруге і втретє, і вдесяте, кожного разу буде нове сприйняття, виринуть нові смисли, несподівані образи, асоціації».

Після тривалого мовчання Кароліна Бундаш, уже студентка IV курсу, подає добірку поезії «...незастелене ліжко...».  Так от, є в ній усе, що міг би собі забагти вимогливий поцінувач. Найбільше тішить те, що від авторки й очікувалися тексти такого рівня, тобто було відчуття, що Кароліна не зможе уникнути "розчинення у слові". Тому її поезія органічна, власне, гармонійна. Це – цілісний світ, який творять не пазли слів, образів, вражень, емоцій тощо, а висока й одушевлена енергетика сутності. Тому, очевидно, не надто важливо, про що вона формально пише, бо значення має якраз те, що пише вона. Час готувати книгу. Не відкладаючи.

Володимир Кришеник у цьому числі, гадаємо, здивує багатьох, бо йде до читача в дещо несподіваному жанрі: «Я згадую. Дідик». Лірична оповідь про дитинство не могла обійтися без глибоких філософських узагальнень: «Пам’ять – єдине, що навертає нам відійшлий назавше світ. Той світ, де жили колись ми і ті, хто нині зрідка навіщають нас уві сні. Малі вцілілі шматки споминів, дивом збережені на носіях допотопного виду – мов потерта кіноплівка, що геть посипалася, стала непридатною для відтворення в цифровому форматі. А хотілося б перевести реставровані залишки в нову версію, упорядкувати розрізнені кадри, уривки зображень, старих відчуттів і запахів, дотиків і неясних звуків. Кольорові плями, легкі шурхоти та шарудіння, довге тривання тиші, очікування чогось чи на когось. Навкружний простір був ще завеликим для тебе, а час твого дитинства розливався плесом, поблискував на сонці, плинув повільно».

Пластунка сеніорка Ольга Свідзинська розповідає книжку з надзвичайною долею. Її автор – вихованець гуртка «Крук» 11 полку ім. Івана Мазепи в Станиславові, згодом професор Львівського університету, видатний мовознавець Юліян Редько. На жаль, в сучасній Україні про цю безперечно обдаровану людину знає хіба що вузьке коло спеціялістів-лінгвістів. Публікація «По-пластовому» Ольги Свідзинської вводить читача в динамічний, а часом – драматичний перебіг біографії автора та його дітища – «Дурних дітей».

В рубриці «Інститут культури» мовознавці Юлія Юсип-Якимович та Олена Шимко публікують дослідження про особливо актуальну й нині проблему: «Мова конфесійної літератури:традиційність чи зрозумілість (опозиційність ідей)». «Ця колізія, – вважають вони, – в принципі непереборна та в різні історичні епохи проявляється з різною силою, оскільки гострота протистояння “зрозуміла мова у Церкві” та “правильна мова конфесійного тексту” зумовлена тим, що торкається, з одного боку, релігійних почуттів людей, з іншого – взаємин Православ'я та його течій між собою, із владою та іншими соціальними інститутами, а з третього – стосується проблеми сакрального як символу в цілому та його сприйняття».

У 1980 році до виставки «Світ Івана Кулеця» Свидницький музей української культури випустив каталог робіт художника «Іван Кулець». Виставку, вказано тут, підготував і каталог впорядкував Владислав Грешлик, а художнє оформлення, плакат та запрошення виконала Галина Грешлик. Автора україномовної передмови з ґрунтовними біографічними відомостями про майже невідомого митця, однак, вказано не було. Аналіз творчості Кулеця в передмові словацькою мовою зробила Мілена Славіцька. «Екзиль» відтворює текст анонімної першопублікації, а проф. Микола Мушинка в статті «Колекція творів Івана Кулеця в Музеї  української культури у Свиднику» привідкриває завісу динамічних подій 35-річної давності, до яких причетний безпосередньо.

І знову – родзинкою цього числа науково-мистецького часопису є дослідження Оксани Гаврош «Інший: нонконформізм у творчості Ференца Семана». «Протягом 1970-х р., – читаємо тут, – радикальні позиції художника переросли у відкриту конфронтацію. Разом із П. Бедзіром Ф. Семан став уособленням творчої свободи. Відверте нерозуміння серед колег, переслідування та виклики до КДБ так і не зламали дух художника. З цього часу збереглось надзвичайно мало робіт. У приватних колекціях період 1970-х – початку 1980-х творчість Семана ілюструють переважно натюрморти, в яких художник розвивав формальні пошуки та експерименти з кольором й фактурами. З властивим для художника надривом, експресією та нестримним темпераментом він торував свій шлях у мистецтві». Зазначимо, що це число «Екзилю» щедро проілюстроване репродукціями робіт Ференца Семана, наскрізь «екзильного» митця.

11 червня 2015р.

Теги: Екзиль


Іван Ребрик
Публікації:
/ 2Володимир Задорожний: Василь Кукольник
Відкрита енциклопедія Миколи Мушинки. VII. Зореслав
/ 1Дві непроминальні дати нашої історії: Йоанникій Базилович та Михайло Лучкай
/ 5Світ прийшов до Курова
/ 1Чергове число "Екзилю"
/ 1Отчий поріг Миколи Мушинки
/ 3Володимир Кришеник: Гальмівні сліди на перегонах ліквідаторів України
Чверть століття "Ґражди"
/ 9Війна і Мир на сторінках "Новин Закарпаття"
Аркадій Шиншинов і його зелене чудовисько
/ 3Літературна сенсація
/ 3Відкрита енциклопедія Миколи Мушинки. VI. Федір Ґоч
...У тому шаленому ритмі життя...
/ 5Псевдолокалпатріотичні маніпуляції масовою свідомістю
/ 2Закарпаття під Угорщиною
/ 3Видатна угорська вчена Марія МАЄР про денаціоналізацію та мадяризацію русинів-українців Закарпаття
/ 5Іван Мацинський про Адольфа Добрянського
Іван Мацинський і Карпатська Україна
/ 2«Найбільший муж наших новіших часів...»
/ 5Урочиста академія памʼяті о. Августина Волошина
/ 2Іван Марґітич: Єдність віри і народу
/ 2Те, що не влазить в депозитарій...
/ 5«Де я в житті маю втяти плужок у борозну?..»
/ 2Пряшівський феномен. Микола Неврлий
/ 4Пряшівський феномен
» Всі записи