Утікачі

Хоча тема перейшла із розряду білих плям у статус досліджуваних ще за радянської доби – завдяки перш за все зусиллям О.Довганича. Потім були численні статті інших авторів, був змістовний документальний фільм-розслідування І.Гармасій, вийшов і дуже ґрунтовний збірник документів. Але питання лишаються і понині, зокрема щодо чисельності. У радянські часи з їхньою гігантоманією мовили і про 40 тисяч (ну, це цілковитий аналог епічних 40 тисяч русинів, яких привів з собою Ф.Корятович), і навіть про більше число. Наприкінці горбачовських часів цю цифру узяв під сумнів І.Гранчак. Звернувшись безпосередньо до архівних справ, які тоді хай не надто охоче, але мусили відкривати радянські спецслужби, стали говорити спершу про 5 тисяч, потім про 6, а врешті-решт про 8 – це вже коли нібито вишкрябано по усіх засіках і сусіках. Хоча враження незавершеності пошуків залишається і останнім часом це стало особливо відчутно.  

Адже нинішній рік багатющий для України на військово-історичні ювілеї: це і 100-річчя від початку Першої Світової і 75-річчя початку Другої Світової (а для закарпатців вона почалася боями карпатських січовиків 15-18 березня 1939 р.), і майбутнє завершення боїв Другої Світової на Україні (теж на Закарпатті). Усі ці дати затулила собою нинішня російсько-українська війна, тому про якесь належне відзначення ювілеїв наразі не йдеться. Усе відбувається на локальному рівні переважно зусиллями ентузіастів. В тому числі, і актуалізація проблеми втікачів.

Зокрема, відомий краєзнавець С.Аржевітін, відкриваючи у Колочаві 24 серпня пам’ятний знак на честь чи то 81 місцевого втікача (таку цифру вказано на стелі), чи то 91 (звучало у промовах), заявив, що таких в усьому краї було мінімум 25 тисяч, включаючи і наполовину втікачів, які, так би мовити, зробили замах на дане діяння, але не змогли довести його до кінця. Співвідношення між тими і тими нібито 2 до 1. Хоча і цю цифру слід уточнювати.

Так, в укладеному О.Довганичем двотомнику “Реабілітовані історією” усього обліковано 10 тисяч прізвищ. З них левова частка припадає саме на втікачів. „Закарпатські втікачі в СРСР: через табори ГУЛАГу і Бузулук до рідних Карпат. 1939-1947” (упорядники О.Корсуні О.Пагіря) називається вже цілий ряд нових імен і фактів. Схоже, що такі відкриття у даній темі не останні.

При обговоренні пам’ятника у Колочаві багато мовилося про причини, які штовхали краян “із вогню у полум’я”. Більшість їх згадувало, що головною причиною втеч було небажання юнаків служити у гортіївській армії. Як наголосив В.Делеган, умови для русинів там були такі, що краще зразу у ГУЛаг. Справді, навряд чи тодішні земляки були такими наївними, аби не знати, що їх чекало у далеко не вегетаріанському СРСР (писала ж місцева преса про голодомори і репресії), але все одно ішли. Причому ішли не тільки ті, хто підлягав мобілізації, так що причин було багато і різних.

Питання ж про кількість взагалі лишається поки відкритим. З однієї Синевирської Поляни втекло щось із півтораста душ. Близькі цифри з ряду сусідніх сіл. Хоча тікали навіть не з з десятків, а з сотень наших сіл і містечок. Перш за все, ясно, з верховинських, але і з долинянських також. Було би цікаво скласти карту таких втеч і прослідкувати тенденції. Зрозуміло, що цифри в межах одного куща близьких сіл мають більш-менш узгоджуватися між собою. Зараз коли ці підрахунки вже не несуть під собою ніякого особливого політичного підтексту (Україна відбулася і місце Закарпаття у ній теж цілком чітке), вони нарешті переходять у суто академічну площину і про них можна говорити спокійно і зважено. Колись же перехід від 5000 до 8000 вважався великим патріотичним досягненням і історіографічною підпорою процесам державотворення. У принципі, десь воно так і було. Але все ж історичні дослідження люблять більше тишу, аніж мітинговість. От зараз щось подібне і настає (до нинішніх подій на Сході все ж тодішні наші втікачі надто прямого відношення не мають). Можна спокійно все інвентаризувати заново, включаючи фольклорні джерела (дотепер пошуки обмежувалися майже виключно архівними документами). Можна і треба, бо втікачі – одна з ключових

А пам’ятний знак колочавським утікачам окрай тамтешнього скансену “Старе село”  віднині завжди нагадуватиме нашим краянам про драматичну і дуже цікаву сторінку нашої історії. Численним же туристам, котрі спеціально приїздять до цього музею, він відкриватиме специфічний і практично незнайомий іншим областям епізод місцевої історії. Адже це перший подібний монумент в нашій області. Дивно, що такого не було раніше, але добре, що з’явилося тепер. Стелу вмонтовано у цементу платформу, на якій – взуті і босі сліди. Вони символізують, можливо не тільки тернисті стежини самих втікачів, а й непрості дороги дослідників, на яких теж доводиться човгати ледь не по коліна в болоті.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати